ВСУ зробив висновок щодо припинення деліктного зобов'язання

Заміною кредитора деліктне зобов’язання не припиняється, оскільки особа свій обов’язок щодо відшкодування шкоди не виконала. Про це йде мова у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року №2471цс15, текст якої публікує "Закон і Бізнес".


Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

17 лютого 2016 року м.Київ №2471цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Лященко Н.П., Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за
позовом приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» до Особи 7 про відшкодування шкоди за заявою Особи 7 про перегляд рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26.02.2015, ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 28.04.2015 й ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.07.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 13.05.2009 між ЗАТ «АСК «ІНГО Україна», яке в подальшому змінило назву на ПрАТ «АСК «ІНГО Україна», та ТОВ «Ілта» було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу, предметом якого є страхування автомобіля «Пежо Партнер».

2.12.2009 за участю цього транспортного засобу та автомобіля «Опель» під керуванням Особи 7 сталася дорожньо-транспортна пригода.

Рівненський міський суд постановою від
24.12.2009 визнав Особу 7 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу про адміністративні правопорушення, та притягнув до адміністративної відповідальності.

6.11.2012 позивач здійснив виплату ТОВ «Ілта» страхового відшкодування на суму 63 тис. 861 грн. 39 коп.

Господарський суд м.Києва рішенням від 17.06.2014 стягнув у межах ліміту страхової відповідальності 24 тис. 990 грн. з ПАТ «Український страховий дім», як страховика цивільно-правової відповідальності Особи 7, на користь ПрАТ «АСК «ІНГО Україна».

Решту суми в розмірі 38 тис. 871 грн. 39 коп. як різницю між фактичним розміром шкоди та виплатою ПрАТ «Український страховий дім» позивач просив стягнути із Особи 7 в порядку регресу.

Рівненський міський суд Рівненської області рішенням від 26.02.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 28.04.2015, позов ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» задовольнив, ухвалив стягнути із Особи 7 на користь ПрАТ «АСК «ІНГО
Україна» 38 тис. 871 грн. 39 коп. у рахунок відшкодування шкоди в порядку регресу; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС ухвалою від 15.07.2015 вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишила без змін.

У заяві Особи 7 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування зазначених судових рішень з підстав, передбачених: п.1 ч.1 ст.355 ЦПК — неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме стст.257, 993, 1191 ЦК, ст.27 закону «Про страхування» від 7.03.96 №85/96-ВР, ст.38 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004 №1961-IV; п.4 ч.1 ст.355 ЦПК — невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
На обгрунтування наявності зазначених підстав подання заяви Особи 7 посилається на постанову судових палат у цивільних та господарських справах ВС від 25.12.2013 у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» до фізичної особи про відшкодування шкоди в порядку регресу (№6-112цс13) та на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від:

— 28.01.2015 у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» до фізичної особи, треті особи: фізична особа, публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про стягнення страхового відшкодування (№6-37143св14);

— 17 грудня 2014 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до фізичної особи про відшкодування шкоди в порядку регресу (№6-31771св14);

— 29 січня 2014 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» до фізичної особи про відшкодування шкоди в
порядку регресу (№6-48453св13).

Так, постановляючи ухвалу від 28.01.2015 у справі №6-37143св14, суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який змінив рішення суду першої інстанції та виключив з його резолютивної частини слова «в порядку регресу». При цьому суд, установивши, що страхова компанія виплатила за договором добровільного страхування страхове відшкодування вказаній вигодонабувачем особі, дійшов висновку, що страхувальник передав свої права страховикові на підставі договору добровільного страхування, предметом якого був автомобіль, що пошкоджено унаслідок ДТП, тому в позивача виникло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, відповідно до положень ст.993 ЦК та ст.27 закону «Про страхування».

В ухвалі від 29.01.2014 у справі №6-48453св13 суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову. Установивши, що страхова компанія виплатила власнику автомобіля, з яким укладено договір добровільного страхування цього транспортного засобу, яким
під час ДТП керував відповідач, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що в цьому разі відбувся перехід права вимоги від страхувальника до страховика за договором добровільного страхування, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення ст.993 ЦК, ст.27 закону «Про страхування», а строк позовної давності починається від дня настання страхового випадку.

В ухвалі від 17.12.2014 у справі №6-31771св14 суд касаційної інстанції, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що суд цієї інстанції не розглянув заяву про застосування строку позовної давності й апеляційний суд не врахував, що залишення судом позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності, тобто суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У наданій заявником для порівняння постанові ВС від 25.12.2013 у справі №6-112цс13 міститься висновок про те, що в разі настання страхового випадку за договором добровільного
страхування наземного транспортного засобу у потерпілої особи виникає право або вимагати відшкодування шкоди від особи, винної в її заподіянні, або вимагати виплати страхового відшкодування від страхової компанії, з якою вона уклала договір добровільного страхування автомобіля. У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки (ст.993 ЦК). При цьому перебіг позовної давності не змінюється й обчислюється від дня настання страхового випадку.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, виходив з того, що в цьому випадку відсутня заміна осіб у наявному зобов’язанні зі збереженням самого зобов’язання, тому позовні вимоги ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» мають регресний характер і строк позовної давності починає обчислюватися з моменту, коли позивач виплатив страхове відшкодування (6.11.2012), а не з моменту виникнення страхового випадку (2.12.2009).
Отже, наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, різняться з висновками, зробленими в наданих для прикладу судових рішеннях у справах №6-37143св14, №6-48453св13. Крім того, існує невідповідність оскаржуваного рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС від 21.01.2015 №6-112цс13 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 13.05.2009 між ЗАТ «АСК «ІНГО Україна», яке в подальшому змінило назву на ПрАТ «АСК «ІНГО Україна», та ТОВ «Ілта» було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу, який оформлено полісом, предметом якого є страхування автомобіля «Пежо Партнер».

2.12.2009 за участю вказаного транспортного
засобу й автомобіля «Опель» під керуванням Особи 7 сталася ДТП, внаслідок якої автомобілю «Пежо Партнер» завдано механічних пошкоджень.

Рівненський міський суд постановою від 24.12.2009 визнав Особу 7 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП, та притягнув до адміністративної відповідальності.

Згідно з платіжним дорученням від 6.11.2012 позивач здійснив ТОВ «Ілта» виплату страхового відшкодування в сумі 63861 грн. 39 коп.

Господарський суд м.Києва рішенням від 17.06.2014 стягнув у межах ліміту страхової відповідальності 24 тис. 990 грн. з ПрАТ «Український страховий дім», як страховика цивільно-правової відповідальності Особи 7, на користь ПрАТ «АСК «ІНГО Україна».

Відповідно до стст.512, 514 ЦК кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Такими законами, зокрема, є норми ст.993 ЦК та ст.27 закону «Про страхування», відповідно до
яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов’язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов’язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов’язків свого попередника.

Таким чином, заміною кредитора деліктне зобов’язання не припиняється, оскільки
відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов’язок з відшкодування шкоди не виконала.

Заміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст.262 ЦК).

Отже, зважаючи на викладене та на ту обставину, що позивач (ПрАТ «АСК «ІНГО Україна»), виплативши страхове відшкодування потерпілому (ТОВ «Ілта») за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдані збитки, — Особи 7, саме положення ст.993 ЦК та ст.27 закону «Про страхування» регулюють спірні правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається.

Оскільки у спірному зобов’язанні відбулася заміна кредитора — страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
У справі, яка переглядається, ДТП за участю автомобілів «Пежо Партнер» та «Опель» сталася 2.12.2009. ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» звернулося до суду з позовною заявою в грудні 2014 року. Відповідач у своїх запереченнях на позовну заяву просив застосувати позовну давність.

Отже, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин ст.1191 ЦК та не застосували стст.257, 262, 512, 993 цього кодексу й ст.27 закону «Про страхування», які підлягали застосуванню, і дійшли неправильного висновку, що в цьому випадку перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання.

Проте відповідно до ч.5 ст.267 ЦК суди не з’ясували питання поважності чи неповажності причин пропущення позовної давності.

За таких обставин відповідно до пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.355, 3603 , 3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 7 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26.02.2015, ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 28.04.2015 й ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 15.07.2015 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова ВС є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

zib.com.ua/ua/123580-vsu_zrobiv_visnovok_schodo_pripinennya_deliktnogo_zobovyazan.html