Верховний Суд України зробив висновок щодо інфляції

Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України — гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, — ні. До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 27 січня 2016 року №6-771цс15, текст якої друкує "Закон і Бізнес".


Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

27 січня 2016 року м.Київ №6-771цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Гуменюка В.І.,

суддів: Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні
справу за позовом Особи 6 до Особи 7, третя особа — Особа 8, про стягнення заборгованості за договором позики за заявою Особи 8 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.12.2014,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2009 року Особа 6 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що в період з 8.10.2004 до 28.07.2008 він позичав Особі 7 грошові кошти на загальну суму 66 тис. 415 грн. та $32900, про що остання складала відповідні розписки.

Посилаючись на те, що відповідачка його вимоги про повернення боргу не виконала, Особа 6 просив стягнути з Особи 7 на його користь зазначену суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, що з урахуванням суми боргу складає 87 тис. 77 грн. та $53890, а всього — 517 тис. 658 грн. 10 коп., а також вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 16.11.2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 6.10.2011, позов Особи 6 задоволено: стягнуто на його користь з Особи 7 517 тис. 658 грн. 10 коп. боргу, вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 10.12.2014 касаційну скаргу Особи 8 відхилено, рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 16.11.2010 та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6.10.2011 залишено без змін.

21.05.2015 до Верховного Суду звернувся Особа 8 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 10.12.2014, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ч.2 ст.625 Цивільного кодексу, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних
правовідносинах норм матеріального права.

У зв’язку із цим Особа 8 просить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 10.12.2014, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6.10.2011 й рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 16.11.2010 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити Особі 6 у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 Цивільного процесуального кодексу ВС переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

Відповідно до пп.1 та 4 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних
правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі ст.3604 ЦПК Верховний Суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Особа 7 у період з 8.10.2004 до 28.07.2008 позичала у Особи 6 грошові кошти на загальну суму 66 тис. 415 грн. та $32900, зокрема:

8 жовтня 2004 року — $2150;

12 листопада 2004 року — $6 тис. зі строком повернення до 31.03.2008;

1 квітня 2006 року — $12550 зі строком повернення до 1.02.2007;

16 липня 2007 року — $6350;

20 липня 2007 року — 20 тис. грн. із застереженням про повернення коштів на вимогу позикодавця;
1 серпня 2007 року — $5850 та 7 тис. 605 грн. із застереженням про повернення коштів на вимогу позикодавця;

28 липня 2008 року — 38 тис. 810 грн.

На підтвердження отримання зазначених коштів Особа 7 склала відповідні розписки.

Вимог Особи 6 про повернення отриманих у позику коштів Особа 7 не виконала.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки відповідачка свої грошові зобов’язання з повернення отриманої позики не виконала, спірна сума підлягає стягненню в судовому порядку з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

У заяві Особа 8 посилається на невідповідність ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 10.12.2014 викладеному в постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Обґрунтовуючи обставини, визначені п.4 ч.1 ст.355 ЦПК, заявник посилається на рішення ВС від 28.03.2012 та аналіз практики застосування ст.625 ЦК в цивільному судочинстві.

Аналіз практики застосування ст.625 ЦК в цивільному судочинстві не є постановою ВС, прийнятою у порядку, визначеному гл.3 розд.V цього кодексу, а тому не може бути підставою для перегляду судового рішення суду касаційної інстанції в розумінні п.4 ч.1 ст.355 цього кодексу.

Особа 8 також зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права заявник надав ухвали ВСС від 29.05.2013 й 9.07.2014, а також рішення ВС від 28.03.2012.
Надане заявником для порівняння рішення ВС від 28.03.2012 не може бути підставою для перегляду судового рішення суду касаційної інстанції згідно з пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК, оскільки ухвалене в порядку перегляду судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами відповідно до ст.353 цього кодексу в редакції, яка була чинною до 22.10.2010.

Ухвалами ВСС від 29.05.2013 та 9.07.2014 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд, послався на те, що:

— визначення в договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов’язаних зі знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті;

— положення ст.625 ЦК про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, суми боргу з урахуванням інфляційних втрат може бути застосоване тільки в разі, якщо валютою виконання зобов’язання є гривня.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст.1 закону «Про індексацію грошових доходів населення» від 3.07.91 №1282-ХІІ індекс інфляції (індекс споживчих цін) — це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України — гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Норми ч.2 ст.625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях.

Установивши, що між сторонами виникли правовідносини на підставі розписок, за змістом яких Особа 7 позичила у Особи 6 у тому числі грошові кошти в іноземній валюті — $32900, суди помилково застосували до таких грошових зобов’язань положення закону в частині нарахування індексу інфляції, який регулює порядок сплати боргу, визначеного у гривнях.

Суд касаційної інстанції, погоджуючись із такими висновками судів попередніх інстанцій, допустив неоднакове застосування положень ч.2
ст.625 ЦК.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення в частині відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов’язання, визначеного у доларах США, не можна визнати законними й обґрунтованими.

Відповідно до розрахунку індексу інфляції та трьох відсотків річних, долученого до позовної заяви, сума інфляційних втрат за прострочення виконання зобов’язання щодо повернення $32900 складає $17940, що за курсом Національного банку становило 143 тис. 340 грн. 60 коп.

Відповідно до пп.«а» п.2 ч.2 ст.3604 ЦПК за наявності підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

За таких обставин ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 10.12.2014,
ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6.10.2011 та рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 16.11.2010 слід змінити, зменшивши розмір стягуваної з Особи 7 на користь Особи 6 суми боргу з 517 тис. 658 грн. 10 коп. до 374 тис. 317 грн. 50 коп., що складається з боргу в розмірі 66 тис. 415 грн. та $32900, 3% річних у розмірі $3050 та 3 тис. 554 грн., а також 17 тис. 108 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання зобов’язання, визначеного у гривнях.

Керуючись стст.355, 3603, 3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 8 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 10.12.2014, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6.10.2011 та рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 16.11.2010 змінити: зменшити розмір стягуваної з Особи 7на користь Особи 6 суми боргу до 374 тис. 317 грн. 50 коп.
Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

zib.com.ua/ua/123082-verhovniy_sud_ukraini_zrobiv_visnovok_schodo_inflyacii.html