Позов вироку не чекає

Незалежно від установлення у кримінальній справі фактів шахрайських дій відповідачів суд повинен вирішити питання правомірності укладення спірних договорів. До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 4 листопада 2015 року №6-923цс15, текст якої публікує видання "Закон і Бізнес".


Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

4 листопада 2015 року м.Київ №6-923цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду в складі:

головуючого — Охрімчук Л.І.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 7 до Особи 8, Особи 9, Особи 10 про визнання договорів недійсними за заявою Особи 9 про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.03.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року Особа 7 звернулася до суду з позовом до Особи 8, Особи 9, Особи 10 про визнання договорів недійсними.

Особа 7 зазначала, що 26.12.2008 між нею та Особою 9 було укладено договір комісії, за яким комісіонер Особа 9 зобов’язався за дорученням, за рахунок та в інтересах комітента Особи 7 шляхом укладення договору купівлі-продажу від свого імені продати квартиру 7 на вул. Сумській, 82 у м.Харкові.

16.07.2010 на підставі вказаного договору комісії Особа 9 за договором купівлі-продажу продав Особі 10 зазначену квартиру.

Посилаючись на те, що 4.02.2014 вона дізналася про несплату податків відповідачами при отриманні доходів від продажу належної їй квартири та про вибуття квартири з її власності
унаслідок зловмисної домовленості Особи 9 з Особою 8, Особою 10, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, Особа 7 просила на підставі стст.228, 232 Цивільного кодексу визнати недійсними вказані договори комісії та купівлі-продажу квартири.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 13.01.2015 в задоволенні позовних вимог Особи 7 відмовлено.

У січні 2015 року Особа 7 звернулась до апеляційного суду з апеляційною скаргою на вказане судове рішення.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 4.03.2015 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Особи 7 на рішення суду першої інстанції у справі за позовом Особи 7 до Особи 8, Особи 9, Особи 10 про визнання договорів недійсними зупинено до розгляду Апеляційним судом Харківської області кримінальної справи за звинуваченням Особи 8 і Особи 9 у скоєнні злочинів, передбачених ч.4 ст.190 та ч.2 ст.355 Кримінального кодексу.

Ухвалою ВСС від 31.03.2015 відмовлено Особі 9 у відкритті касаційного провадження у справі за
вказаним позовом з підстави, передбаченої п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.

У заяві про перегляд ухвали ВСС від 31.03.2015 Особа 9 просить скасувати вказане судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої п.2 ч.1 ст.355 ЦПК підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції п.4 ч.1 ст.201 цього кодексу при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

На обгрунтування заяви Особа 9 надав копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 27.11.2013.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Особи 9 доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За положеннями п.2 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні
судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Згідно із ч.1 ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

У справі, яка переглядається, рішенням Київського районного суду м.Харкова від 13.01.2015 відмовлено в задоволенні позовних вимог Особі 7 до Особи 8, Особи 9, Особи 10 про визнання договорів недійсними.

У січні 2015 року Особа 7 оскаржила вказане судове рішення в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 4.03.2015 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Особи 7 на рішення суду першої інстанції у зазначеній справі зупинено до розгляду Апеляційним судом Харківської області кримінальної справи за звинуваченням Особи 8 і Особи 9 у скоєнні злочинів, передбачених ч.4 ст.190 та ч.2 ст.355 КК.
Постановляючи ухвалу про зупинення провадження, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що при розгляді кримінальної справи можуть бути встановлені факти, які мають значення для перевірки обгрунтованості позову та висновків суду першої інстанції у справі за позовом Особи 7 до Особи 8, Особи 9, Особи 10 про визнання договорів недійсними.

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 27.11.2013, наданій заявником для порівняння, касаційний суд дійшов висновку про те, що посилання апеляційного суду, який зупинив провадження у цивільній справі за позовом про виселення, зобов’язання вчинити дії та зустрічним позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним до розгляду місцевим судом кримінальної справи за обвинуваченням осіб за фактом шахрайських дій, на те, що розгляд цивільної справи неможливий до розгляду вказаної кримінальної справи, оскільки йдеться про правомірність набуття відповідачем права власності на спірну квартиру, є помилковим, тому що встановлення правомірності чи неправомірності такого набуття є безпосереднім
обов’язком суду, що розглядає цивільну справу. При цьому в кримінальній справі вирішується питання про кримінальну відповідальність відповідачів, а не про наявність підстав, передбачених нормами ЦК, для визнання недійсним правочину чи щодо захисту права власності.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції п.4 ч.1 ст.201 ЦПК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.

Згідно з п.4 ч.1 ст.201 ЦПК у разі неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, суд зобов’язаний зупинити провадження у цій справі.

Зупинення провадження у справі — це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об’єктивних підстав, які перешкоджають
подальшому розгляду справи і передбачити усунення яких неможливо.

Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

За змістом ст.3031 ЦПК апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п’ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26.01.2015 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Особи 7 на рішення суду першої інстанції у справі, яка переглядається.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 4.03.2015 на підставі п.4 ч.1 ст.201 ЦПК апеляційне провадження за апеляційною скаргою Особи 7 на рішення суду першої інстанції у справі за позовом Особи 7 до Особи 8,
Особи 9, Особи 10 про визнання договорів недійсними зупинено до розгляду Апеляційним судом Харківської області кримінальної справи за звинуваченням Особи 8 і Особи 9 у скоєнні злочинів, передбачених ч.4 ст.190 та ч.2 ст.355 КК.

Відповідно до ст.303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необгрунтованість рішення
суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Згідно із ч.1 ст.304 ЦПК справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, яка переглядається, апеляційний суд зазначив, що за вироком Дзержинського районного суду м.Харкова від 25.09.2014 Особа 8 та Особа 9 засуджені, у тому числі й за шахрайські дії відносно Особи 7, які полягають у заволодінні її квартирою шляхом укладення договору комісії і договору купівлі-продажу, які є предметом спору у цій цивільній справі; вказаний вирок законної сили не набрав, оскаржений в апеляційному порядку.

У справі, яка переглядається, суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання правомірності укладення договорів комісії та купівлі-продажу нерухомого майна.

Проте апеляційний суд, з висновками якого
погодився касаційний суд, не вказав, у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи до розгляду іншої (кримінальної) справи з огляду на те, що, незалежно від установлення судом у кримінальній справі фактів стосовно шахрайських дій відповідачів відносно позивачки, у цивільній справі, предметом позову у якій є визнання недійсними правочинів, суд повинен вирішити питання про відповідність або невідповідність змісту цих правочинів ЦК, іншим актам цивільного законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам; про наявність або відсутність підстав для визнання недійсними спірних правочинів, передбачених стст.228, 232 ЦК, на які посилалась відповідачка, мотивуючи позовні вимоги, а також про те, які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин. При цьому суд повинен дослідити наявні у справі докази, з’ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами.

Сутність викладеного дає підстави стверджувати, що апеляційний суд зупинив провадження у справі з порушенням п.4 ч.1
ст.201 ЦПК та всупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи, а касаційний суд не усунув допущені апеляційним судом порушення.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом, суди апеляційної та касаційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме п.4 ч.1 ст.201 ЦПК, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а це відповідно до пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 цього кодексу є підставою для скасування судових рішень зазначених судів, ухвалених у цій справі, та направлення справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись п.2 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.3603 , пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 9 задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 31.03.2015 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 4.03.2015 скасувати, справу направити на
розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

zib.com.ua/ua/121320-verhovniy_sud_zrobiv_visnovok_schodo_pravomirnosti_ukladenny.html